Адвокатська монополія – дискусійне питання для вітчизняної науки та практики. Якщо говорити про існування адвокатської монополії в історичні ретроспективі, то починаючи з 1 січня 2017 року вона запроваджувалася в Україні поетапно, маючи на меті запровадження міжнародних стандартів адвокатури в Україні. Як передбачав законотворець, запровадження відповідних конституційних змін повинно перетворити інститут адвокатури на одну із найпотужніших правозахисних структур в державі.
Та чи виправдала очікування законотворця дія монополії адвокатури на практиці? На даний час розглядається законопроект Президента України В. Зеленського про скасування адвокатської монополії від 29.08.2019 року за номером 1013 який перебуває на стадії попереднього схвалення парламентом.
Огляд динаміки внесення змін до законодавства, публікації юристів-науковців та представників юридичної професії дає підставу констатувати, що роль і значення монополії представницької функції адвокатури в суді в нашій державі залишається недостатньо вивченою, а її роль не чітко визначена як в суспільстві, так і державною владою.
На даний момент, коли в Україні протягом декількох років уже запроваджена адвокатська монополія, в суспільстві не сформувалося довіри до адвоката. Вбачається, що саме силою законодавчої норми держава змушує людей користуватися послугами адвокатів, в той час як у розвиненій правовій державі в першу чергу, на нашу думку, має діяти принцип довіри і переконання до адвокатської професії, тоді і відпадає необхідність адвокатської монополії, коли існує розуміння суспільства у тому, що вона є потрібна.
Слід також погодитись, що запорука ефективності представництва у судовому процесі – належний рівень правового регулювання і сталість законодавства стосовно судового представництва. Реформування сфери судового представництва, яке вже діє на практиці, коли уже є певні напрацювання, аналізуються практичні труднощі дії адвокатської монополії, зводиться нанівець повним скасуванням адвокатської монополії. Тому розвиток відносин у сфері монополії адвокатури демонструє певну політичну вмотивованість щодо розгляду даного питання.
Перш за все, відзначимо, що міжнародні загальновизнані стандарти закріплюють свободу вибору особою юриста, що надає правову допомогу для захисту та відстоювання своїх прав (Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 року). Отже, право на захист передбачає як складову право вибору захисника, про це свідчать положення міжнародних норм. Водночас, як підтверджує практика судочинства в європейських державах, адвокатська монополія впродовж тривалого часу підтверджує високий рівень справедливого судочинства, а Європейський суд з прав людини висловив позицію, що монополія адвокатури не є перешкодою доступу до правосуддя.
Що стосується позиції науковців, то можна констатувати, що в правовій науці немає єдиного підходу щодо вирішення даного підходу. Думки науковців можна об’єднати в межах двох підходів, зокрема:
1) перший підхід, прихильники якого позитивно оцінюють монополію адвокатів на представництво у суді та виступають проти її скасування (І. Вегеле, В. Заборовський, Д. Брага та ін..);
2) другий підхід, в межах якого дослідники негативно ставляться до виключного права на представництво інтересів особи в судах адвокатами та позитивно ставляться до її скасування (К.Ю. Коноваленко, Н.Береза, С. Костенко, О. Калганова та ін.).
Адвокатська монополія не може ефективно функціонувати в державі, в якій існують внутрішні фактори (економічні, політичні) та забезпечувати право на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист. Особливості ринку правових послуг в Україні (висока корумпованість процесу отримання адвокатського посвідчення, невідповідність власників адвокатських посвідчень кваліфікаційним вимогам та ін.), низький рівень достатку громадян нашої держави є негативними факторами адвокатської монополії.
На підставі аналізу аргументів та думок науковців та практиків можемо представити власну позицію щодо доцільності існування адвокатської монополії на представництво в суді.
По-перше, відзначимо, що ставимося до існування адвокатської монополії позитивно, оскільки вона демонструє впровадження міжнародних стандартів адвокатської діяльності в Україні, є одним із кроків до розбудови правової держави.
По-друге, за умови забезпечення наявності компетентних професіоналів адвокатів судовий захист стає більш ефективним, проте гарантія такої ефективності – професійність і компетентність адвокатів, тому потрібно забезпечити дотримання адвокатами принципів адвокатської діяльності, зокрема принципу професіоналізму, основа якого базується на глибоких знаннях у професійній сфері, глибокому розумінні своїх професійних обов’язків, їх сумлінному виконанню, правова освіченість та правова культура.
По-третє, чи потребує скасування? Ні, існування адвокатської монополії в її сучасній інтерпретації в Україні слід оцінювати позитивно, потрібні конституційні зміни, які б запроваджували винятки, в яких судове представництво можуть здійснювати інші особи, яких уповноважує сторони чи інша особа, що бере участь у процесі. Окрім того, потрібно переглянути законодавство про безоплатну правову допомогу в Україні, адже її можуть отримати далеко не всі громадяни, які її потребують.
По-четверте, існують чинники (фактори), які не дають повноцінно запровадити адвокатську монополію. Це економічні фактори (високі ціна за адвокатські послуги), політичні (часті зміни поглядів законодавця на доцільність адвокатської монополії), низький рівень довіри суспільства до адвокатури. Потрібно спрямувати зусилля на усунення даних перешкод та на підвищення авторитету адвокатури в суспільстві, адже в умовах високого рівня довіри до адвокатів потреба адвокатської монополії стане не примусом законодавця, а волею громадян, які довірятимуть представництво своїх інтересів в судах професіоналам – адвокатам.
